«На жаль не всі у нашій громаді знають, як це втрати чоловіка-військового. Якби не моральна та духовна підтримка «Мій Дім», я мабуть би зійшла з розуму. Для мене є дуже важливим те, що я можу поговорити з тими, хто мене завжди підтримає», – Оксана Малик, дружина загиблого захисника України.
Вже на другий день повномасштабного вторгнення росії в Україну, село Оксани Малик було окуповане ворожими військами. Вісім місяців в ньому перебувала російська армія. Поза селом була лінія фронту. В громаді одразу почалися обшуки проукраїнськи налаштованих людей. Жінки переховувалися в підвалах власних будинків, рятуючись від обстрілів та переживаючи за своїх дітей і чоловіків.
«Розпочалися обшуки будинків та перевірка мобільних телефонів. Деяких хлопців росіяни забирали на допити, лупцювали їх. Ми з сімʼєю трималися власного подвір’я. Дітей ми боялися випускати на вулицю» – розповідає Оксана.
Оксана жила разом з чоловіком у власному недобудованому будинку. Планували доробити ремонт та щасливо ростити дітей. У неї двоє синів: 14 і 5 років. Молодший син має аутизм і зовсім не розмовляє. Оксана каже, що цій дитині було найважче пояснити, що почалася війна, по вулиці ходять військові з автоматами і чого серед ночі треба швидко збиратись та ховатись від обстрілів у підвалі.
Дякувати Богу родина пережила важкі часи окупації і 11 листопада 2022 року українська армія звільнила село Оксани. Вона згадує, що під час окупації було заборонено відвідування церкви. Росіяни забороняли віру і ставилися до вірян вороже.
Після звільнення села, зібрання в церкві Християн відновилися. Пастор церкви є волонтером «Мій Дім» і допомагає жителям села, систематично надаючи гуманітарну допомогу. Також надається допомога і Оксані: завдяки «Мій Дім», в будинку відремонтована підлога, надані дрови для пічного опалення. Але найбільше, за що вдячна Оксана – за духовну підтримку. ЇЇ Чоловік, який пробув з сімʼєю всю окупацію, вже через два тижні після звільнення села відправився на фронт добровольцем. Воював на Донецькому та Луганському напрямках, був снайпером.
«Піти на фронт добровольцем було рішення мого чоловіка. Він протримався в окупації до звільнення і підготував нас до таких обставин. Сказав, що він чоловік і має захищати свою домівку і взагалі всю Україну. Ні разу не вагався і завжди казав, що ми маємо зупинити цю війну, перемогти і не лишати це завдання нашим дітям. Він не хотів, щоб жінки ховалися з дітьми по підвалах. Через три місяці він загинув. Я втратила свого коханого і батька моїх дітей. Думала зійду з розуму від болю, але поруч був «Мій Дім» і дуже мене підтримав. Зараз мої брати і сестри по церкві моя головна і єдина підтримка», – каже Оксана.